Сьогодні, вперше в історії українського війська відзначається День Піхоти. День установлений 19 квітня 2019 року Президентом України Петром Порошенком з метою вшанування мужності та героїзму воїнів механізованих, мотопіхотних, гірсько-штурмових військових частин і підрозділів Сухопутних військ Збройних Сил України, виявлених у боротьбі за свободу, незалежність та територіальну цілісність України, а також започаткування сучасних військових традицій.
Яке значення День Піхоти має для історії та військових у матеріалі “Прямого”.
Від Жовтих Вод до УНР
День Піхоти — це військово-професійне свято, яке має потужне історичне та релігійне підґрунтя, окрім того День Піхоти відкриває цикл нових українських військово-професійних свят.
Першого вагомою історичною подією пов’язаною з Днем піхоти є безумовно завершення битви під Жовтими Водами 6 травня 1648 року. Саме тоді козацька піхота під проводом Богдана Хмельницького здолала військо Речі Посполитої на чолі якого стояв Стефан Потоцький. Сам Потоцький був поранений та потрапив у татарський полон (які були козацькими союзниками) та помер від гангрени.
Битва на Жовтих Водах мала велике політичне і воєнне значення, адже стала першою великою перемогою Війська Запорозького під час Хмельниччини. Перша перемога породила надії українського народу до виходу з-під ярма Речі Посполитої. Перехід реєстрових козаків на бік повстанців зробив вагомий внесок у перемогу військ повстанців. Надбанням військового мистецтва Богдана Хмельницького є застосування загону, сформованого з татарської кінноти, що прикривала головні сили козацької армії, і розгрому ворога частинами.
Інша не менш вагома для української піхоти подія сталась 6 травня 1920 року. Саме тоді завершився Перший Зимовий Похід по тилах білогвардійських та червоноармійських військ.
Примітно, що розпочався похід 6 грудня, коли Україна святкує день Збройних Сил, а завершився 6 травня, коли Україна відзначатиме День власної піхоти.
За оцінками воєнних істориків перший Зимовий похід Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду Української революції (1917—1921 рр.), під час якого українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби з численними ворогами. Досягнута головна найважливіша мета — збережена армія УНР. Зимовий похід дав зразки характерної партизанської війни. Усі учасники Зимового походу, що повернулися, були нагороджені орденом Залізного Хреста, який у системі відзначень українського війська посідав “безапеляційно перше місце”.
Окрім потужної історичної спадщини, День Піхоти має і релігійне підґрунтя. Саме в цей день православні та греко-католики відзначають свято Святого Юрія-Змієборця.
У середньовічній “Золотій легенді” постає як еталон лицаря, переможець дракона. Описаний в житії святого великомученика Юрія порятунок їм царівни від змія (дракона), вчинений ним вже після смерті, відтворений в іконографії даного святого, став самим впізнаваним його зображенням. Тому у європейському живописі зображувався у вигляді воїна-вершника, зазвичай хрестоносця, що вбиває змія списом. Знаком святого став хрест святого Юрія. В українській народній традиції вважається повелителем вовків, на білому коні він полює у супроводі їх зграї. Також відомий як винищувач гадів, замовляння від їхніх укусів були частиною українських традицій. На козацьких хоругвах Юрій-Змієборець зображувався, як піший воїн, який знищує зміє.
Таким чином, українська піхота отримала не лише власне свято з історичною тяглістю, а й власного святого покровителя.
“Піхота – це взаємодопомога”
Головний сержант роти 25-ого окремого мотопіхотного батальйону “Київська Русь” Олексій Логачьов. чекав на це свято понад 20 років. На долю сержанта випала спершу участь в бойових діях в Афганістані, а потім довелося захищати Україну від російського агресора. В обох війна старший сержант Логачьов брав участь в якості піхотинця.
“Дуже велике свято, але для своїх, дуже чекав его ще з Афгану. Святкувати буду обов’язково. Схожу до загиблих побратимів, зустрінемось з живими. Окопі біля фонтану копати не плануємо. Посидимо, поміркуємо що ще можна гарного зробити для хлопців та країни. Але тихенько — піхота галасу не любить”, – розповідає Логачьов.
До війни чоловік володів власною друкарнею, коли йшов на фронт, передав управління дружині. Після служби Логачьов продовжив друкарську справу, а також займається волонтерством.
“Десять років тому відкрив свою справу. Поки був на війні — керувала дружина. Допомагаю хлопцям на передку займаюсь соцпроектами з адаптації ветеранів. Мій девіз: “Ветеран — це не жебрак. Вижив на війни, зможе приносити користь суспільству і в мирному житті”, – пояснює піхотинець.
Крайній справа – головний сержант роти Олексій Логачьов
Головний сержант роти Логачьов брав участь в найзапекліших боях — Іловайськ, Дебальцеве. Головний спогад про службу в піхоті — це постійна взаємодопомога піхотинців одне одному. Незалежно від віку, звання, соціального стану, релігії чи мови — піхота завжди приходить піхоті на допомогу.
“Наш девіз: “Що знову? Добре зробимо”. Ну і взаємодопомога, робота знайдеться для кожного: молодого і старого, маленького і великого, здорового і хворого. Взагалі то піхота знаходиться у самому нутрі війни, все бачить, все знає, все може зробити. І робить”, – згадує ветеран.
“Піхота – це той випадок, коли підрозділи вгризаються в землю”
А от молодший сержант 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Фаїна Зіяєва відраховувала дні до святкування, і тепер думає над тим, які традиції повинні мати українські піхотинці. Дівчина — старший радіомінер групи інженерного забезпечення і святкуватиме День Піхоти на передовій.
“Я чекала Дня Піхоти з моменту реєстрації Указу. Ми зі співслужбовцями довго сперечались, яку ж оберуть дату і навіть побились об заклад, що дата припаде на вересень. У день оприлюднення Указу, ми просто неймовірно раділи, що перше загальне свято відсвяткуємо так скоро. З дня підписання Указу, кожен ранок починається з виголошення кількості діб до свята. Плануємо святкувати великим колом, разом з морпіхами та десантурою. Перше наше свято треба розділити з усіма. Головна задача на свято — визначитись з традицією святкування на майбутнє”, – розповіла вона.
Дівчина завжди мріяла про службу в Десантно-штурмових військах, але згодом зрозуміла, що піхота — це любов на все життя.
Старший радіомінер Зіяєва побилась об заклад, коли затвердять День піхоти
“Я часто заздрила можливості одягнути блакитний берет або біло-блакитний тільник. Але з першого виходу до сектору у складі саперного підрозділу, я зрозуміла важливість піхоти. Піхота – це той випадок, коли підрозділи вгризаються в землю, цінують кожен метр української землі. Я знала кожен клаптик підконтрольної нам території, і сама ідея — не віддати цей самий клаптик, на мою думку, і є мій напрямок у складі піхоти”, – розповідає молодший сержант Зіяєва.
Дівчина планує повернутись до цивільного життя не на довго, щоб вдосконалити свої уміння військового фахівця і потім знову повернутись на службу в піхоту.
“Потрібно вдосконалити деякі навички, на які не має часу під час служби. Але потім, з новим знанням та досвідом повернутись до своєї справи. Ми за три роки стали рідні “по крові”, але не у звичному значенні цього виразу. Тож не повернутись за місяць чи два — це зрадити нашу загальну ідею, що народжувалась в бліндажах та на виїздах”, – переконана молодший сержант Зіяєва.
“Мій син – лейтенант Збройних Сил України”
А от сержант Сергій Гуцалюк виніс зі служби в піхоті багато згадок, як приємних, так і трагічних. Сержант Гуцуляк проходив службу в зоні бойових дій на Донбасі у складі 10-й окремого мотопіхотного батальйону “Полісся”, а потім у складі новоствореної 59-тої окремої мотопіхотної бригади.
“Запам’яталось багато чого, насамперед загибелі хлопців, турботу одеських та і не тільки волонтерів, затишок у теплій землянці, у компанії котів, після нічних зимових чергувань”, – згадує ветеран.
За словами сержанта, “головне правило－краще зариєшся, цілим залишишся. Що ми постійно і робили на “нульових” позиціях”.
Сержант Сергій Гуцалюк на кулеметній позиції під Павлополем влітку 2017 року.
“Постійно різними хитрощами поповнювали боєкомплекти та харчі, щоб у випадку якогось більш серйозного “замєса” було б чим воювати та що їсти, як що постачання б не поступало”, – згадує ветеран.
Після війни сержант Гуцалюк продовжив свою довоєнну справу — військово-патріотичне виховання молоді.
“Займаюсь військово-патріотичним вихованням молоді, зокрема системним запровадженням виховної системи “Сокіл－Джура”. Разом зі своїми побратимами на Одещині. Цим я займався і до війни, свого сина виховав у такому ж дусі — він вже лейтенант Збройних Сил”, – розповідає Гуцалюк.
День Піхоти, сержант Гуцалюк планує святкувати тихо і без помпи, для нього це день спогадів.
“Привітаю побратимів, вип’ю за живих, пом’яну загиблих. Означає багато чого, це згадка про фронт, про ті моменти, як гарячі, так і веселі, і на жаль трагічні”, – ділиться планами ветеран.
“Військова служба – це моя робота, робота захищати державу та її народ”
Для головного сержанта роти 24-та окремої механізованої бригади імені короля Данила Володимира Кукурудзи — День піхоти розпочнеться з вручення нагороди. Наразі він несе службу у зоні бойових дій на Донбасі. Головний сержант Кукурудза несе службу з серпня 2014 року, і планує продовжувати її після завершення війни.
“Тут мої побратими, це можна назвати друга сім’я, і ми згадуємо про своїх друзів, яких зараз немає. Коли буде цьому кінець і тоді ми посвяткуємо”, – розповідає він, додаючи, що “зараз ми тут робимо свою роботу щоб був мир над головою”.
Справа на фото – головний сержант роти Володимир Кукурудза
А от солдат 14-та окремої механізованої бригади Василь Сербін святкуватиме День Піхоти на полігоні у Рівному.
“Піхота для мене стала, як рідною, адже піхота — це цариця полів, еліта”, – розповідає військовий.
За плечима хлопця служба у зоні бойових дій на Донбасі. Катеринівка, Золоте-4, Хутір Вільний для нього не просто назви населених пунктів, а бойовий шлях.
“Запам’яталося, як визволяли села та міста у зоні АТО, тримали оборону, захищаючи свою Батьківщину. Визволяли у 2018 році Золоте-4”, – ділиться враженнями солдат. Після завершення контракту, солдат Сербін планує вступати до військового ВНЗ та продовжити військову кар’єру офіцером.
Солдат Василь Сербін планує продовжувати військову кар’єру офіцером
Своєму причетністю до піхоти особливо пишається прапорщик 56-тої окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Віктор Чернявський.
“Для мене День піхоти – це свято мужніх піхотинців, які завжди на готові виконати своє завдання, будь-де та в будь-який час, на благо України. Я пишаюсь, що я- піхотинець”, – розповідає він, додавши, що “у бойовому відношенні – де скрута, там піхота, яка завжди готова”.
Прапорщий Віктор Чернявський пишається своє належністю до піхоти і вважає військову службу своїм покликанням
Для прапорщика Чернявського військова служба – це покликання життя, яке він не збирається міняти будь-що.
“Як і у всіх в мене є також цивільне життя, дружина, діти, побут. Військова служба – це моя робота, робота захищати державу та її народ. Так що не може йти й мови, щоб змінити її”, – пояснює військовий.
Схрещані самопали та гренада
Українська піхота — це механізовані та гірсько-штурмові війська ЗСУ. Піхота довгий час залишалась найбільш недооціненим родом військ, попри те, що саме на неї падає найбільший тягар війни. Станом на 2017 рік в Україні було уже 22 механізовані та мотопіхотні бригади, а також 2 гірсько-штурмові. Лише з 2014 року, з початком ребрендингу ЗСУ, почалось створення власної айдентики для українських піхотинців.
Так з’явилась особлива гордість піхоти — власний берет. Берет оливкового кольору — кольору безкраїх українських степів, свіжої ковили та деревію, що простягається навкруги окопів, траншей і шанців. Піхотний берет прикрасив окремий беретний знак мідно-бронзового кольору, кольору гільз, які відстрілює піхота сотнями, якщо не тисячами щодня. Композиція беретного знаку складається зі схрещених козацьких самопалів та гренади. Таким чином вона нагадує про перших українських піхотинців часів славних козацьких походів.
Іншим важливим символом української піхоти стала лопата. Саме нею можна вирити шанець, використати її, як весло, розрубати замерзлий хліб, а коли закінчаться набої — піти в атаку. Піхотинці присвятили їй окрему баладу.
Також піхотинці отримали універсальний нарукавний знак – синій тризуб, як в піхоти часів Української Народної Республіки. Серед піхотинців він отримав назву – “Синій Янгол”. Нехай цей піхотний янгол боронить всіх, хто сьогодні охороняє наш спокій.
Підготував Ігор Кромф
